ПОКРОВСЬКА
Церква

В селі Плішивець Гадяцького району
Полтавської області. Єдиний в Україні
мурований дев’ятибанний храм,
що зберігся до нашого часу.

previous arrow
next arrow
Slider

Василь Капніст – поет з Полтавщини, який боровся за українські права

Один з тих українців, хто пам’ятав ще свою волю…

 

Дивно якось виходить, що “…напівгрек-напівукраїнець, завжди і скрізь – і в чужому російському оточенні, і на закордонній чужині, і на батьківщині… залишався українцем у найкращому розумінні цього слова – українським патріотом”. Такий образ українця дійшов до нас крізь століття – образ Василя Капніста…

Один з тих українців, хто пам’ятав ще свою волю…Василя Капніста досі вважали в сусідній Росії й продовжують вважати російським поетом допушкінської доби, хоча сам він так не вважав. Натомість він – глибоко національний український письменник, який більшу частину свого життя провів на своїй батьківщині – в Україні, де на українському ґрунті написав багато творів і творчість якого високо цінував наш видатний класик Іван Франко. А ось як поціновував його наш український історик О.Оглоблин: “відомий письменник…, з походження напівгрек-напівукраїнець, завжди і скрізь – і в чужому російському оточенні, і на закордонній чужині, і на батьківщині…, залишався українцем у найкращому розумінні цього слова – українським патріотом.” Його донька Софія Капніст-Скалон якось згадувала: “Взагалі він брав участь у всьому, що стосувалося Малоросії, і немов страждав разом з нею, від чого найчастіше був сумним і в поганому настрої. Єдиним бажанням його було – відновити колишній добробут і багатство Малоросії і оживити, так би мовити, народ, який пам’ятав ще свою волю…”

Василь Васильович Капніст народився 12 лютого 1758 року в с. Велика Обухівка, що на Полтавщині, в родині багатого українського поміщика. Родина Капністів походила від роду венеціанського дворянина Василя Петровича Капніста – грека за національністю, який вступив на службу до російського війська під час Прутського походу (1711) Петра І. Був миргородським полковником (1737-1750), потім бригадиром російської армії. Він брав участь і в Семилітній війні 1756-63 рр., де й загинув у бою під Грос-Єгерсдорфом ще на початку війни. Наймолодший Василь народився вже після загибелі Василя Петровича.

З тринадцяти років (1770-1775) В.В.Капніст служив капралом лейб- гвардії Ізмайловського полку в Петербурзі й дослужився до гвардії підпоручика. Там він познайомився з Г.Державіним, відомим російським поетом, а невдовзі ввійшов у гурток, який гуртувався навколо маститого поета. Величезний вплив на поета справила і творчість українського поета й філософа Григорія Сковороди. Свою першу оду В.Капніст написав у 1775 році, щоправда, французькою мовою. Друкуватися почав у журналі “Санкт-Петербургский вестник” з 1780 р. Його перший віршований твір “Сатира 1” (“Сатира первая и последняя”) приніс йому популярність, у якому чітко відбивалися помірковано-просвітницькі ідеали молодого поета.

Василь Капніст писав оди, елегії, анакреонтичні (легкі, грайливі, ліричні) вірші. Багато віршів поета відображають побут тодішньої України. Він оспівав багатство природи рідного краю (“Обухівка”, “В пам’ять береста” та ін.). Написав і вірш на честь Полтавської битви. Поезія Капніста була пов’язана з передромантичними літературними течіями й зіграла помітну роль в розвитку літератури допушкінської доби. Були в нього й гострокритичні твори. Так, у своїй “Оді на рабство” (1783) він різко виступив проти закріпачення українського селянства. Як відомо, російська цариця Катерина ІІ скасувала в 1764 р. гетьманське правління Україною. Тож поет головним чином виступав за відновлення гетьманства. Це підтвердив майже через століття німецький дослідник творчості Капніста Георг Закке. Твір довгий час ходив серед громадськості в списках і набув широкого розголосу. Ода була надрукована з великими труднощами лише в 1809 р., а через сорок років піддана жорсткій цензурі.

Найважливіший і єдиний драматичний твір Василя Капніста це – віршована комедія “Ябеда” (1793-98), в якій він нещадно викривав судові зловживання і бюрократизм як типові явища російського самодержавства. Перша постановка її на сцені відбулася 1798 року й набула нечуваного розголосу в суспільстві. М.Дмитрієв тоді писав: “Це одна з тих комедій, які роблять честь не тільки автору, але всій літературі. Сила її дивовижна! Є такі місця, в яких порок, не втрачаючи боку комічного, досягає трагічної сили… Ось право Капніста на безсмертя…” Російський уряд відреагував швидко й заборонив постановку. Як, приміром, зреагував тодішній директор департаменту Міністерства внутрішніх справ Росії барон Ф.Вігель: автор “Ябеди”, мовляв, “у перебільшеному вигляді, на ганьбу світу, навів злочинні мерзоти наших головних суддів і їх підлеглих. Тут ні в дії, ні в особах немає нічого веселого, забавного, а одне лише жахаюче, і не знаю чому назвав все це комедією”. Але ж високий урядовий чиновник не побачив головного, а саме гнівного осуду централізованої політики російського самодержавства в Україні. Ось де сенс написання твору! Та не дивлячись на заборону, комедія “Ябеда” продовжувала незмінно входити в репертуар деяких впливових російських театрів до 1840-х рр.

Василь Капніст знаний і в галузі теорії літератури, за що був прийнятий до Російської імператорської академії наук. Тривалий час був директором училищ Полтавської губернії. В Україні він обирався головою полтавського суду. За довірою дворян очолював Київську губернію, а пізніше й Полтавську. На цій посаді він приймав Катерину II під час її подорожі в таврійські землі.

Він багато приділяв уваги грамотності серед українського народу. В 1801 році вийшов у відставку статським радником. Василь Васильович брав участь і в Вітчизняній війні 1812 року.

Василь Васильович усе своє життя мріяв будь-яким чином вибороти право українського народу на свободу. Відомо, що з цією метою він таємно 1791 року побував у Німеччині, де намагався отримати підтримку пруського короля Фрідріха Вільгельма, щоб той у свою чергу вплинув на Росію. При зустрічі він розповів про країну козаків, позбавлених своїх привілеїв, про те, що країна ця перетворена на російську провінцію, полки її служать царям, а народ гине від рук тиранів, найлютіший серед яких Потьомкін. Тамтешня шляхта, яку очолює Капніст, і весь народ прагнуть для свого краю волі й відновлення давньої козацької конституції. Для цього він і приїхав: обговорити, чи може Україна у разі повстання розраховувати на протекцію прусського короля. Герцберг поставився з підозрою до закордонного вельможі: чи не є той російським шпигуном? Однак доповів королю про наміри Капніста. Відповідь Фрідріха Вільгельма не була чіткою: він не хотів псувати стосунків зі спадкоємцем російського престолу великим князем Павлом Петровичем.

Але ніхто не наважувався застосовувати проти Капніста хоча б якісь репресивні методи. А проте, як це не дивно, парадоксальний факт: імператор Павло І вельми прихильно ставився до поета Капніста, а також до його ідеї про повернення колишніх козацьких прав Гетьманській Україні, віроломно відібраних Катериною ІІ – матір’ю імператора. Василь Капніст глибоко поважав імператора за його наміри “рятувати Росію”, про що Павло І не раз наголошував. І після підступного вбивства імператора, яке приголомшило поета, він не перестає діяти цілеспрямовано, затято…

Василь Капніст мав велику і дружню сім’ю. дома Капністи розмовляли лише по-українськи. Навіть приїжджаючи до Петербурга, Василь Васильович дражнив колег-чиновників українською мовою. Але для дітей було заведено таку гру: місяць вони спілкувалися французькою, а місяць німецькою. Протягом цього періоду розмовляти рідною мовою (промовити хоча б слово українською) заборонялося.

Капніст обожнював гуляти та бавитися з дітьми. Протягом життя в нього народилося п’ятнадцятеро дітей, з яких досягло зрілого віку лише шестеро – Семен, Володимир, Іван, Олексій, Катерина і Софія.

Улюбленим місцем прогулянок був острів на Пслі, на правому березі якої стояла Обухівка. З острова схилялася до води розкішна береза. Коли вона впала, Капніст наказав дістати її з річки, розпиляти й зберегти ті дошки для його домовини. І це було зроблено: дерево, що дарувало йому радість за життя, огорнуло й прах поета.

Після невдалого візиту до Фрідріха Вільгельма Капніст не залишав своїх надій. Якось його брат Микола спитав, що робитиме Василь, якщо Бонапарт піде на Україну — йтиме проти нього чи ні. Тоді Капніст відповів: “Я нікуди не маю наміру йти; знаю добре Малоросію і, відчуваючи її любов до себе, сподіваюся поставити її на ноги”.

Діти вдалися в батька: син Капніста Іван 1831 року складав план відродження козацтва, Семен був причетний до декабристів, а Олексій, миргородський предводитель дворянства, був добрим приятелем Тараса Шевченка. 

На жаль, Бог відміряв поетові лише 65 років. Василь Капніст якось застудився й невдовзі, 8 листопада 1823 року, помер в оточенні численної родини та був похований на родинному обійсті в с. Велика Обухівка, що на Полтавщині.

 

 

Close Menu
×

Cart