ПОКРОВСЬКА
Церква

В селі Плішивець Гадяцького району
Полтавської області. Єдиний в Україні
мурований дев’ятибанний храм,
що зберігся до нашого часу.

previous arrow
next arrow
Slider

Конструктор грізної зброї з Полтавщини

Один з керівників атомного проекту Юлій Борисович Харитон дав таку оцінку Миколі Леонідовичу Духову: «Його конструкторська геніальність природжена. Те, що він зробив за своє життя, велике як за кількістю і рівнем інженерних рішень, так і за значенням, яке мають його праці для зміцнення обороноздатності країни».

Отже, наша розповідь – про головного конструктора першої радянської атомної бомби – тричі Героя Соціалістичної Праці, уславленого головного конструктора важких танків КВ та ІС, які забезпечували Перемогу у Великій Вітчизняній війні, – Миколу Леонідовича Духова.

Микола Духов – уродженець селища Веприк Гадяцького району Полтавської області. 28 жовтня 1904 року у сім’ї доньки збіднілого поміщика та фельдшера народився син. Родовід матері майбутнього конструктора мав зв’язок з родом Миколи Гоголя.  Звісно, тоді ніхто й подумати не міг, які звершення належить здійснити їхньому маленькому синові.

 

Спершу Микола навчався у сільській школі, потім – у Гадяцькій класичній чоловічій гімназії. Особливо гарно там викладали іноземні мови, тому Духов гарно оволодів німецькою, англійською та французькою. Після революції у 1919 році гімназію реорганізували в єдину трудову школу другого ступеня, і в 1920 році Микола отримав диплом про її закінчення.

З 14 років розпочалося його трудове життя. Спершу він працює секретарем Веприківського комітету бідноти, з 1921 – агентом продзагону. Вів перепис, який слугував сільській раді підставою для визначення продподатку. Був також завідуючим районною хатою-читальнею, секретарем райземлісу, завідував ЗАГСом. У 1925 році прийшов на Чупахівський завод різальником буряка. Згодом його перевели в техніко-нормувальне бюро.

Коли Миколі Духову виповнилося 22 роки, йому нарешті випала нагода продовжити освіту. Завод направляє його на робфак Харківського геодезичного та землевпорядного інституту. Він його успішно закінчив, тому був зарахований без іспитів на механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту. Там, на кафедрі «Автомобілі та трактори», він навчався з 1928 по 1932 рік, отримав спеціальність інженера-конструктора тракторів та автомобілів і характеристику, в якій відзначалися його здібності до самостійного мислення та наукової роботи.

Як конструктор він починав досить мирно – на ленінградському заводі «Красный Путиловец», де пройшов шлях від рядового інженера до заступника головного конструктора. Микола Духов працював над конструюванням пристосувань для масового виробництва тракторів, над створенням першого радянського легкового автомобіля, брав участь у розробці 75-тонного крана для залізничного транспорту, яку він з групою товаришів закінчив за рекордний термін – 23 дні.

Але з тракторами та автомобілями працював він недовго – у 1936 році його залучають до роботи над покращенням бронетанкової техніки. Духов переходить в СКБ-2 Кіровського заводу і відразу приступає до створення методики розрахунку танків. Потім – модернізація танка Т-28 та створення проекту нового важкого танка КВ-1, який мав протиснарядне бронювання. Вже в 1939 році завод розпочинає серійний випуск таких танків, хоча до цього в жодній країні світу не працювали над створенням танків з товстою бронею. Вважалося, що це негативно позначиться на інших бойових якостях машини. Але Микола Духов з колегами кинув виклик усталеній думці і створив КВ-1, а згодом і КВ-2.

Саме ці танки під час війни в Прибалтиці, Україні, Білорусі виходили на поєдинки з десятьма, навіть двадцятьма ворожими танками і здобували перемогу. Для тодішніх німецьких танків КВ-1 та КВ-2 були недоступні. Одного дня з бою повернулося два танки КВ – на них не було жодної пробоїни, але на одному нарахували 102 вм’ятини. Чи це не доказ того, що недаремно докладав свій розум та зусилля Микола Духов і його колеги?

У 1940 році Духов стає заступником начальника СКБ-2ЛКЗ. Втім, незважаючи на поважну посаду, він не був так званим «кабінетним» конструктором. І влітку, і восени, одягнувши комбінезон танкіста, він разом із випробувачами ганяв створені ним машини. До того ж, брав участь в обслуговуванні та ремонті танків. ,

Микола Духов завжди був головним натхненником колективу. «Я багато випробував машин на своєму віку, – згадував учасник випробувань танків 30-х років офіцер І. І. Колотушкін, – але такого колективу ніколи не бачив. Деяким розробникам пояснюєш, пояснюєш помічені в машині недоліки, а вони з піною біля рота захищають свій винахід, намагаючись довести безгрішність конструкції. Духову і його помічникам варто лише слово сказати, і вони зараз же намагаються вияснити, чи не конструкція винна».

 

 

Під час Великої Вітчизняної війни Микола Духов в евакуації також продовжував роботу над розробкою та виготовленням важких танків. І не раз знаходив простий вихід навіть із безвихідних ситуацій. От хоча б історія з підшипником ГПЗ-224. Ці унікальні підшипники діаметром 400 мм застосовувались для ведучих коліс КВ. Під час війни їх випуск був припинений. Швидко вичерпався запас. І Духов запропонував простий вихід: із торсіонних валів точити ролики і без обойми встановлювати їх на місце підшипника. Випробування показали, що в межах гарантійного пробігу незвичний підшипник забезпечує безаварійну роботу.

За деякими даними, багато німецьких офіцери (а, можливо, і сам Гітлер) вважали Духова своїм особистим ворогом.  Під час війни ходили чутки, що фюрер хотів викрасти геніального винахідника і змусити його працювати на вермахт.  Так це було чи ні – зараз сказати майже неможливо.  Однак достеменно відомо, що німецькі танкісти  ненавиділи Духова: машини, створені за його кресленнями, витримували жахливі навантаження, демонстрували дива в бою і здавалися ворогу справжніми фортецями на гусеницях.

Про ворогів Духова найкраще свідчить історія, що трапилася в самий розпал військового протистояння.  Промисловість СРСР вже встала на ноги і могла постачати на фронт машини, по потужності зіставні із західними зразками.  Гітлерівці тоді були змушені залучити на боротьбу з новими танками зенітну артилерію, що мала 80-міліметрові гармати, і випускати для танкістів інструкції-пам’ятки.  Одна з таких інструкцій якось потрапила в руки конструктора, і він спочатку навіть засумнівався в своєму знанні німецького.  У листівці вермахт закликав солдатів-піхотинців хоробро зустріти «Духів панцер» (тобто танк Духова) і з відрами, наповненими бензином, дертися на танк, обливати його горючою сумішшю і підпалювати.  За таку небачену сміливість солдату гарантувався двотижневу відпустку в Німеччині.  Це була найкраща похвала творцеві танка.

Ну, а німецькі танкісти просто уникали зіткнень «в лоб» з дітищами Миколи Леонідовича: всьому гітлерівському «звіринцю» ( «Пантера», «Слонам», «Тиграм») командування рекомендувало тактику засідок, побоюючись за збереження своєї техніки.

 

 

Після війни Микола Духов ненадовго повернувся до цивільного виробництва. Під його керівництвом розроблявся новий трактор ЧТЗ С-80 з кабіною закритого типу на Челябінському тракторному заводі.

У літописі заводу можна прочитати таке: «Миколу Леонідовича по силі конструкторського таланту можна було порівняти з такими найпомітнішими конструкторами країни, як Шевцов, Полікарпов, Яковлєв. Коли він розглядав креслення, то здавалося, ніби бачить його наскрізь. Жодна помилка не вислизала з-під його ледь примруженого, спокійного погляду. Духов не лише висував нові технічно оригінальні ідеї, він досягав втілення їх у життя справді військовими темпами».

Але вже в 1948 році він працює головним конструктором першої радянської атомної бомби в КБ-11 (Арзамас-16).

В атомній промисловості Микола Духов зумів налагодити настільки ефективну роботу, що колеги були впевнені – без Духова виконати поставлені урядом завдання у відведені терміни було б дуже складно. Микола Леонідович керував розробками конструкцій як першого вітчизняного плутонієвого заряду, так і атомної бомби.

У 1954 році Микола Духов стає директором, головним конструктором та науковим керівником філії №1 КБ-11(зараз – ВНДІА ім. М.Л.Духова). Тут він працює до 1964 року, визначаючи основні напрямки діяльності інституту – створення ядерних боєприпасів для стратегічних і тактичних комплексів ядерної зброї, систем електричного та нейтронного ініціювання ядерних зарядів, приладів автоматики ядерних боєприпасів, уніфікованої контрольно-вимірювальної апаратури.

За десять років під його керівництвом було здійснено дуже багато розробок для ядерної галузі. Основи, закладені ним, стали надійним фундаментом для розвитку інституту на довгі роки. Микола Духов заслужено може вважатися засновником конструкторської школи з ядерних боєприпасів. Він мав ділові зв’язки з багатьма конструкторами: А. Мікояном, В. Челомеєм, С.Корольовим та іншими.

Багато років потому Д. Фішман писав: «Відомо, як важко написати портрет справжнього інженера чи вченого так, аби показати всю складність і красу його творчої праці. Особливо це складно, коли це головний конструктор – людина, покликана не лише творити, але й керувати колективом творців. Талант, працелюбність, ідейність, твердість, зрештою, титанічна працездатність… Що найголовніше? Може, ерудиція, організаторські здібності, стиль роботи?.. М.Л. Духов був на рідкість приємною людиною! Витриманий, уважний, зовні спокійний та разом з тим гарячий чоловік – небайдужий! Надаючи своїм співробітникам повний простір для ініціативи, для творчості, він був водночас вимогливий… Спостерігаючи за ним, іноді дивуєшся, як він, не насаджуючи свої варіанти, свої рішення, вмів навести непомітно саме на свою думку. Притаманні йому м’який гумор, широка доброзичливість і, безумовно, неповторна мила посмішка сприяли створенню особливої творчої атмосфери в колективі».

У спогадах сучасників Микола Духов лишився не тільки як талановитий конструктор і прекрасний керівник. Всіх вражала широта його інтересів. Захоплень у Миколи Леонідовича було досить багато. У його бібліотеці поруч із книгами з фізико-математичних наук, радіотехніки, приладобудування, електроніки були книги з філософії, медицини, біології, хімії. У жодному питанні, яке його цікавило, він не був дилетантом, завжди глибоко розумів суть справи.

 

Дуже любив слухати симфонічну музику та й сам непогано грав на піаніно. Переїхавши до Москви, геніальний конструктор захопився кіно. У нього була хороша німецька кінокамера, але йому хотілося знайти більш досконалу японську. І він її знайшов! Потрібно було бачити, з яким захопленням він показував її та розповідав, як вона влаштована. Полюбляв він також і риболовлю – міг навіть досвідчених рибалок повчити. Для Миколи Леонідовича всі ці захоплення були відпочинком від напруженої роботи, яка чекала на нього щодня, роботи, якій він віддавав усі свої сили та знання…

1 травня 1964 року після тяжкої хвороби він пішов із життя, залишивши вітчизні плоди своєї невтомної праці.

 

Close Menu
×

Cart