ПОКРОВСЬКА
Церква

В селі Плішивець Гадяцького району
Полтавської області. Єдиний в Україні
мурований дев’ятибанний храм,
що зберігся до нашого часу.

previous arrow
next arrow
Slider

Яким насправді був гетьман Іван Виговський

Однією з найвидатніших перемог українського війська була  Конотопська битва 8 липня 1659 року, коли козаки під проводом гетьмана Івана Виговського вщент розгромили 100-тисячну  московську армію.

Самого ж гетьмана Виговського обзивали зрадником, польським, шведським і татарським запроданцем.

Сучасні дослідники знаходять невідомі досі матеріали про гетьмана Івана Виговського, збагачуючи наші знання про одного з найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків, який загинув як герой – у боротьбі за незалежну Україну.

Молоді роки майбутнього гетьмана

 

Іван Виговський походив із стародавнього роду дрібної української православної шляхти Лучичів-Виговських, котрий осів у селі Вигові Овруцького повіту Київського воєводства. Його батько Остап служив у Київського митрополита Петра Могили, обіймав посаду намісника київського замку, вступив до Київського братства. Згодом він придбав містечко Гоголів на Полтавщині, де 1608 року (існує ще інша дата – 1610 р.) народився син Іван – майбутній гетьман України. Його мама Олена Ласко була шляхтянкою. Разом з Іваном в сім’ї виростали його брати Василь, Данило, Константин, Федір та сестра Тетяна, яка згодом вийшла заміж за Павла Тетерю-Моржковського.

Іван навчався у Києво-Могилянському (Києво-Братському) колегіумі, чудово володів, окрім рідної української,  церковнослов’янською, польською та латинською мовами, непогано знав російську, до того ж був прекрасним каліграфом. Це дозволяло йому в майбутньому на рівні спілкуватися з правителями інших країн та уміло вести дипломатичні переговори. Саме Виговський, як фахівець і найближчий соратник гетьмана Богдана Хмельницького, вів переговори з представниками Трансильванії, Речі Посполитої, Московського царства, Швеції, Кримського ханства тощо.

На початку 1630-х років Виговський одружився з панною Яблонською. У 1656-му вона померла, залишивши Іванові дочку Мар’яну. Друга і остання жінка гетьмана – Олена Стеткевич – походила з роду православного шляхтича, новогрудського каштеляна Богдана Стеткевича (з давніх литовських та руських династій), який мав маєтки в Білорусі. Від цього шлюбу в сім’ї Виговських народився син Остап (Остафій).

З новими впливовими родичами Іван Виговський налагодив найтепліші стосунки. Хоча спочатку вони вважали, що для шляхетної панянки простий козак – не найкраща пара. Говорили, що Іван просто викрав Олену під час одного з походів, після чого вони одружилися в Києві без батьківського дозволу. Але, мабуть, велике кохання між ними та амбітність Виговського таки впевнили родичів Олени, що шлюб закоханих має сенс. Після обрання Івана великим гетьманом подружжя прибуло до Суботова на Черкащині, де Олена почала впроваджувати свої «аристократичні» порядки, що не завжди подобалося козацькій старшині. Саме вона заборонила п’яні бенкети, що були такі популярні за часів Хмельницького. Козаки були невдоволені «панською» поведінкою гетьманівни, але терпіли.

 

Печатка Івана Виговського

Від писаря – до гетьмана

Свою військову кар’єру Іван Виговський розпочав у кварцяному війську (наймане військо у Речі Посполитій XVI-XVIII ст.) товаришем, тобто рядовим шляхтичем – одним із професійних вояків, які становили кістяк тогочасної армії. У другій половині 1640-х років І. Виговський служив ротмістром під проводом полковника Єжі Голуба та в часи короля Владислава ІV відзначився у відбитті турецько-татарсько-ногайської агресії.

Під час битви під Жовтими Водами (1648 р.) ротмістр Виговський перебував у польському таборі і потрапив у полон до татар. З неволі його викупив гетьман Богдан Хмельницький і настановив працювати його особистим писарем. 1650 року Виговський отримав посаду військового генерального писаря, а згодом сформував і очолив козацький уряд – Генеральну військову канцелярію при гетьмані Хмельницькому.

 

Навесні 1656 року гетьман України Богдан Хмельницький захворів… Відчуваючи близьку смерть, він скликав раду козацьких старшин і сказав:

 

– Я вже старий і хворий, довго не зможу гетьманувати, тому виберіть собі нового гетьмана.

 

Козаки аж заплакали із жалю й сказали:

 

– Не знаємо, батьку, кого вибрати гетьманом. Порадь нам, просимо!

 

– Є між нами писар Іван Виговський. Він десять років пробув зо мною, всі звичаї козацькі знає. Або є між вами славні полковники – виберіть з-поміж них одного гетьманом України.

 

Але старшини поклонилися тричі перед гетьманом і сказали:

 

– Не хочемо ми нікого з полковників, ми бажаємо на гетьмана сина твого, Юрася Хмельниченка молодого!..

Одного тільки славного прізвища великого Богдана було досить, щоб увійти в історію і його дітям.

 

27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 року Божого гетьман України Богдан Хмельницький помер від крововиливу в мозок.

 

 

Афтограф Івана Виговського

Гетьманство Івана Виговського

З усіх наступників гетьмана Богдана Хмельницького генеральний писар Іван Виговський найбільше виділявся інтелектом, освітою, військовим талантом і дипломатичністю. Саме його хотів бачити консультантом Б. Хмельницький при своєму 16-річному синові Юркові. На випадок війни прийняти булаву і бунчук з рук молодого гетьмана мав генеральний писар І. Виговський, а після повернення з походу – знов йому віддати гетьманські регалії та повноваження.

4 вересня 1657 року в Чигирині (у дворі Богдана Хмельницького) відбулася старшинська рада, де гетьманом «на час навчання і досягнення повноліття Юрієм» було обрано Івана Виговського. Слід пам’ятати, що перехід булави до І. Виговського припав на дуже складні часи, коли міжнародне і внутрішнє становище України погіршувалося на очах. Розпалася коаліція проти Речі Посполитої, царський уряд перейшов у наступ проти козацької держави.

 

«Москалі були невдоволені з того, що гетьманом став Виговський. Вони боялися його розуму і досвіду. Москалі воліли би, якби гетьманом був Юрась, бо тоді надіялися скорше запанувати на Україні. Тепер всіма силами вони старалися шкодити Виговському. Московські воєводи підмовляли народ проти гетьмана. Вони говорили, що гетьман не Українець, а Поляк, що він цурається православної віри, що він водиться з панами…» (Крип’якевич І. Історія козаччини. – Львів, 1922. – С. 46).

 

Розстріл гетьмана Івана Виговського

У першій половині лютого 1664 року під проводом кошового отамана Сірка, якого підтримали сотник Сулима та полковник Височан, на Правобережжі козаки повстали проти Польщі. Виговського звинуватили у причетності до повстання.

16 березня 1664 р. Іван Виговський прибув до Корсуня, щоби обговорити ситуацію з полковником Себастіяном Маховським і гетьманом Павлом Тетерею та «деякими панами, що складали з ними наче військову раду», – писав православний шляхтич Йоахим Єрлич. Опис того, що відбувалося далі, зберігся в його щоденнику:

 

– Треба помислити, як би придушити бунтівне поспольство та знищити ватажків, що підбурюють чернь до повстання, – звернулися на нараді до Виговського.

 

«Завжди вправний в діалектиці» Виговський розпочав було промову, як Маховський і Тетеря стали його перебивати. Почали називати зрадником вітчизни й керівником бунту.

 

– У вас немає жодних доказів і ніхто не доведе провини, яку ви на мене зводите, – відкинув звинувачення Іван Виговський.

 

У відповідь оголосили покази спійманих і страчених бунтівників. Ті свідчили, що Виговський таємно зустрічався з одним із керівників бунту, полковником Сулимою, та його спільниками. Мовляв, вони присягнули одне перед одним на Євангелії. Окрім того, Виговський дав Сулимі гроші, а також «хоругвь пеструю» та універсал із закликом збиратися проти поляків.

Розстріл гетьмана Івана Виговського

Виговський заперечував: «Мало що і мало на кого можуть наговорити під тортурами злочинці. До того ж вони вже страчені». Але його не слухали і говорити йому не давали… Особи, запрошені Маховським і Тетерею, тримали їх сторону. Збори, на які запросили Виговського наче на нараду, перетворилися на суд над ним. Тетеря і Маховський наказали читати військовий артикул, з якого випливало, що за злочин, в якому звинуватили київського воєводу, винний підлягає розстрілу.

 

– Ви не судді, – не здавався Виговський. – Ви не маєте права читати мені вирок за артикулом. Я воєвода і сенатор Речі Посполитої: мене судити можуть лише король і сенат.

 

Закон був на боці Виговського. Але його вже не слухали. Вечоріло… Самозвані судді мовчки вийшли, а охоронці взяли Виговського під руки та повели до хати, яка мала бути до виконання вироку його в’язницею. Довкола поставили варту. Невдовзі туди зайшов офіцер та оголосив, що розстріл відбудеться на світанку.

 

Виговський заплакав…

 

– Дайте написати до мого короля! Нехай його воля буде!

 

Йому відмовили. На світанку, коли до хати зайшли вартові, Виговський стояв на колінах перед іконою і читав акафіст до Пресвятої Богородиці. Йому сказали, що час іти…

 

– Дайте померти, як належить християнинові – пришліть православного священника сповідатися і причаститися Святих Тайн.

 

Йому також у цьому відмовили. Щойно Виговський вийшов, як жовніри, які завчасно зарядили рушниці, вистрілили в нього майже впритул.

 

Передсмертний заповіт

Після вбивства Івана в 1664 році його дружина Олена переїхала в містечко Руда біля Жидачева (нині – Львівська область), там нібито перепоховала великого гетьмана та написала в своєму заповіті, що хоче бути похованою разом з чоловіком, і через декілька місяців хвороби теж померла. Після її смерті там залишився мешкати їхній син Остап…

Щодо місця поховання гетьмана в Манявському Скиті (на Івано-Франківщині) не могло би бути жодних сумнівів і понині, якби Чернігівський літопис не грішив вигадками. У цьому документі зазначено: коли дружина І. Виговського почула про смерть свого чоловіка, «упала й умерла, залишивши сина свого ще невеличкого». Але, як стало відомо з багатьох інших достовірних історичних джерел, дружина гетьмана не померла одразу, а жила ще після його смерті майже чотири місяці. За різними даними, вона померла десь у проміжок часу від кінця травня до початку липня 1664 року. Виговського розстріляли, за одними даними, 9 березня, за іншими – 16, 19 або 26 березня того ж року.

Вперше заповіт гетьмана Івана Виговського оприлюднив професор Михайло Грушевський, якому вдалося відшукати його в Чернігівському літописі. Дещо пізніше цей документ будуть знаходити в інших історичних джерелах…

Подаємо витяг із заповіту: «Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати в Скиті Великому, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста. До того ж монастиря ігуменови і братії за відправування сорокоусту соборних парастасів за відпущення моїх гріхів записую дві тисячі золотих, щоби ся сума за чотири роки з містечка мойого Руда по п’ятсот золотих на кожний рік була віддана…»

 

 

За матеріалами видання «Галицький кореспондент».

Close Menu
×

Cart