ПОКРОВСЬКА
Церква

В селі Плішивець Гадяцького району
Полтавської області. Єдиний в Україні
мурований дев’ятибанний храм,
що зберігся до нашого часу.

previous arrow
next arrow
Slider

Гадяччина в добу козацтва

Гадяч — гетьманське місто! Але не в розумінні постійної резиденції гетьманів. У цьому відношенні жодне українське місто не може бути назване так. Адже, у вихорі боротьби, гетьманська влада перебувала на території всієї України і не могла мати постійного місцерозташування.

Проте відомо, що найбільш тривалою за часом гетьманською резиденцією був Глухів. Після нього Гадяч — за гетьманства Івана Брюховецького, а потім Батурин — за Мазепи та Розумовського. Окрім цього наше місто було пожалувано у власність трьом гетьманам. Саме через це до нього найбільше підходить назва гетьманського.
Надзвичайно цікава історія міста пов’язана з іменами українських гетьманів.

24 березня 1654 року після Переяславської ради Гадяч було пожалувано царем Олексієм на вічне користування Богдану Хмельницькому. Останній був наїздами тут тричі і забрав з собою в Київ місцевих полковників — Леонтія Капусту і Кіндрата Бурляя. Після смерті Богдана Хмельницького Гадяч перетворили у рангову маєтність. А гетьманом був обраний його син Юрій Хмельницький.

Досить швидко гетьманська булава опинилася у руках Івана Виговського. І вже 16 вересня 1658 року Гадяч перетворився на політичну столицю України. Тут було укладено із польськими представниками Гадяцький договір, що визначав подальшу долю українських земель.

Пізніше за гетьманську булаву на Лівобережній Україні боролися Сомко і Золотаренко. 17 червня 1663 року під Ніжином на, так званій, «Чорній раді» після бурхливих суперечок та за згодою московського посла гетьманом було обрано Івана Брюховецького. Він був висуванцем запорожців й користувався підтримкою московського уряду. У роки його гетьманування (1663-1668) полкове управління перевели до Зінькова, а до Гадяча була перенесена гетьманська резиденція, що зробило його столицею Лівобережної України. У цей час місто переживало найбільший розквіт. Тут було зведено гетьманський палац у Гадяцькій фортеці. Її укріплення детально фіксує план Гадяча 1746 року. У фортеці було збудовано дерев’яну церкву Богоявлення Господнього, біля якої знайшов останній спочинок Брюховецький — людина, яка зробила наше місто значущою одиницею на карті України. Шкода, що ці та інші культові споруди міста часів козацтва до нашого часу не збереглись. Але місцевий Краєзнавчий музей має карту з плановим зображенням споруд фортеці, їх прив’язку до теперішньої частини міста.

За даними історичної праці Миколи Аркаса «Історія України-Русі»: «…У 1670 році Гетьман Лівобережної України Дем’ян Многогрішний, з дозволу Царя, переніс свою столицю із Гадяча у Батурин, де й перебували Гетьмани, кінчаючи Мазепою…». 25 липня 1726 року цариця Катерина І передала Гадяч з навколишніми селами та слобідками у володіння князю Меншикову, який згодом, засватавши за малолітнього Петра ІІ свою дочку, замість Гадяча взяв собі кращі та вигідніші місця. Імператриця Анна Іоанівна в 1730 році подарувала місто гетьману Данилу Апостолу. А коли останнього гетьмана України Кирила Розумовського 10 листопада 1764 року змусили відмовитися від гетьманства, Катерина ІІ подарувала йому щорічну пенсію в розмірі 50 тисяч рублів і Гадяч із 13 селами. У 80–х роках граф Кирило Розумовський продав місто казні за 596 тисяч 88 рублів.

Гадяцький полк діяв із 1648 по 1782 роки з перервою, коли його окремі сотні об’єднували то із Зінківським, то із Миргородським, то із Полтавським полками. Найзнаменитішим місцевим полковником був Григорій Граб’янка (загинув 1738 року), який здобув не лише військову, але й писемницьку славу, створивши відомий козацький літопис. Доказом існування Гадяцького полку є зображення його печатки, що розміщене у книзі Д.І. Яворницького «Історія Запорізьких козаків».
Таким чином, жоден район Полтавщини, окрім Гадяцького, не може похвалитись тим, що його центр був колись столицею України!

Close Menu
×

Cart